Publications about Ukrainian Science

[elena]

Publications about Ukrainian Science

[elena]

УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ З ПИТАНЬ НАУКИ І КУЛЬТУРИ
при Няціональшіі академії няук України (КНКприНАНУ)
Ущкина, 01601. м.Кнїв-30, Е-піаіі. ЬЬ@лай.цоу.иа Т&л.: (ЗЙО) -+44 +239-65-
67
Еул- ВолйДіїнирйька, 54 Ііпр:/Лу\ї'У,ііаз-ЕОУ,иа/ЬпЬ Тел./факс: (380) +44 +234^63-37
№2М/ " " __________200_ р,
Шановні колега,
Український міжнародний комітет з питань науки і культури при НАН України, продовжуючи традицію про де де пня круглих столів з проблем сучасного стану та перспектив розвитку науки та техніки в Україні, запрошує Вас до виконання проекту 'Науці - громадська ініціатива".
Мета проекту - залучити широке коло науковців, керівників науково' технологічної сфери, представників урядових структур та засобів масової інформації до обговорення питання щодо реального стану та проблем реформування науково-технологічної та інноваційної сфери України.
Етапи виконання проекту:
1) на першому етапі (1.04 - 15.04.05) всі зацікавлені особи передають по е-пошті свої матеріали, в яких вносять пропозиції шодо реформування науково-технологічної сфери
а) на загальнонаціональному рівні,
б) на рівні НАН України; державних академій та інших оргструктур науково-технологічної сфери, а також пропозиції щодо вдосконалення інноваційної діяльності.
На цьому етапі ці матеріали вільно розповсюджуються в е-мережі та зберігаються на веб-сайті КНК НАН України. Після їх упорядкування ініціативною групою, матеріали публікуються в окремому виданні. В разі Вашої )'часті прошу вказувати місце роботи, посаду, науковий ступінь та звання, контактну адресу -
2) на другому етапі (16,04 - 30,04) опубліковані матеріали розсилаються керівництву державних міністерств, відомств, установ та і», для ознайомлення та пропозицій. ^ .=
3) на третьому етапі (до 15.05.05) відбувається викритий форум
науковців для обговорення пропозицій та прийняття рішень. Буду радий почути Ваші зауваження та пропозиції щодо виконання цього проекту. Прошу вас розповсюдити цю інформацію серед Ваших КОЛЄЕ\
З повагою
Голова КНК при НАН України
академік НАН України Я.С.Яцків

[elena]

<a href=http://www.zn.kiev.ua/ie/show/533/49185/>БЕЗ ХІРУРГІЧНОГО ВТРУЧАННЯ НЕ ОБІЙТИСЯ, Андрій СИБІРНИЙ </a>

[elena]

<a href=http://www.zn.kiev.ua/ie/show/535/49303/>ЛІДЕРИ НА ЗАДВІРКАХ, АБО ЯК ВИЙТИ З НАЙГЛИБШОЇ КРИЗИ, ЩО ОХОПИЛА НАШУ АКАДЕМІЧНУ СИСТЕМУ, Олексій ВЕРХРАТСЬКИЙ </a>

[elena]

<a href=http://www.zn.kiev.ua/ie/show/539/49571/ >НАУКА: МІЖ МОЛОТОМ ПОЛІТИКИ І КОВАДЛОМ ЕКОНОМІКИ, Валентина ГАТАШ </a>

[elena]

<a href=http://www.zn.kiev.ua/ie/show/539/49559/>ОЛЕГУ, ТИ НЕ МАЄШ РАЦІЇ?, Сергій РЯБЧЕНКО</a>

[elena]

<a href=http://www.zn.kiev.ua/ie/show/538/49501/>ТОДІ ЯК ПРЕЗИДІЯ НАНУ ЧОЛОМКАЛАСЯ З «ПОЧЕСНИМ ПРОФФЕСОРОМ»…, Адам РУДЧИК</a>

[elena]

<a href=http://www.zn.kiev.ua/ie/show/538/49499/>У МОНЕТИ Є ЗВОРОТНИЙ БІК, Яків ДІДУХ </a>

[elena]

10.07.2005
Министр образования и науки Украины Станислав Николаенко в интервью <a href=http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/554/50565/>«Зеркало недели» </a>

[elena]

"НЕЙЧЕР" ("ПРИРОДА") Том 44019, березень 2006 р.
РЕДАКЦІЙНА СТАТТЯ
Повільний поїзд наближається
Реформа української архаїчної системи наукових досліджень має бути здійснена якнайшвидше

Україна потерпає від кризи ідентичності, що перешкоджає її науковому, а також і економічному та політичному розвитку. 48 мешканців однієї з колишніх радянських республік глибоко поділені на проєвропейську та проросійську спільноти. Знаменита "помаранчева" революція, що відбулась у листопаді 2004 року, зробила менше для побудови мостів над цим поділом, ніж звичайно вважають.

Система наукових досліджень у країні в цілому відображає цей ширший поділ у суспільстві. З одного боку, є багато молодих, добре освічених та науковців, що мають значну мотивацію, та мережа університетів, ступінь незалежності яких збільшується. З іншого боку, є Національна академія наук України, грандіозна машина войовничого консерватизму, що зберігає якраз достатню кількість влади для контролю найважливіших аспектів наукового життя в Україні.

Академія є роботодавцем для 45 тис. постійних працівників у мережі здебільшого непродуктивних дослідницьких установ. З врахуванням поважного віку її вищого керівництва, час сам по собі зрештою вирішить цю проблему. Проте це станеться не досить швидко для тих молодих українців, що зараз шукають можливості для продуктивної наукової кар'єри.

Інтеграція України у Рамкову програму наукових досліджень Європейського Союзу (ЄС) уможливить для цього покоління набагато більшу взаємодію з колегами за кордоном. Європейська Комісія підтримує цю ідею, яка також сприятиме відкриттю шляху Україні до майбутнього членства у ЄС. Проте керівництво академії, глибоко укорінене у радянських традиціях, як здається, перешкоджає такій інтеграції шляхом суміші упертості та відсутності зацікавленості. Спостережна рада України та ЄС з питань наукового співробітництва була створена на папері чотири роки тому, але ще жодного разу реально не збиралась. Якщо вона збереться, очікується, що керівники академії блокуватимуть кроки, спрямовані до співробітництва, які можуть призвести до привнесення закордонних віянь до країни - включаючи повагу до незалежного оцінювання колегами. Українська наука має потенціал у декількох галузях, включаючи матеріалознавство, радіоастрономію, теоретичну фізику та дослідження у галузі сільського господарства. Країни конче потрібно зосередити свої обмежені ресурси у тих галузях, де її вчені можуть бути конкурентноспроможними, та позбавитись частини свого анахронічної наукової спадщини. Це потребуватиме суворого зовнішнього оцінювання ефективності роботи сотень академічних інститутів.

Уряд має визначити ці реформи як пріоритетні, і потім діяти рішуче з метою подолання ймовірного опору академії. Олігархія, яка контролювала українську науку з радянських часів, може у такому разі зазнати втрат. Проте економічний потенціал країни та перспективи її інтеграції до ЄС, а також сама наука, можуть тільки виграти.

Українські вчені все більш нетерпляче чекають на зміни
Українська помаранчева революція - національний протест проти корупції, що змінив перші результати виборів 2004 року у країні - створила надії на політичні та суспільні зміни. Проте більше ніж через рік вчені стають все більше розчарованими повільними темпами реформування системи наукових досліджень в країні, побудованої за радянським зразком, якому, на їхню думку, перешкоджають літні та антиєвропейські наукові впливові кола.

Країна, яка має 48 мільйонів населення та є другою у Європі країною за площею, має довгі наукові традиції та широку мережу академічних інститутів та дослідних установ. Проте, як і у інших країнах Східної Європи, наука значно занепала після розвалу комуністичної системи у 1991 році, що примусило тисячі вчених залишити країну.

Коли Віктор Ющенко прийшов до влади у січні 2005 р., БУЛИ НАДІЇ, ЩО ПРОЗАХІДНИЙ ПРЕЗИДЕНТ СТИМУЛЮВАТИМЕ ФУНДАМЕНТАЛЬНУ РЕФОРМУ СИСТЕМИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. ПРОТЕ КРИТИКИ СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО ОБІЦЯНИЙ ПЕРЕХІД ДО МЕНШ АВТОРИТАРНОЇ СИСТЕМИ ПРАКТИЧНО НЕ ПОЧАВСЯ.

Ключовим об'єктом критики є Національна академія наук України (НАНУ), яка управляє 174 інститутами та у якій працює приблизно 28 тисяч вчених. Могутня академія, залишок радянського наукового комплексу, домінує в українській науці. Середній вік академіків становить приблизно 71 рік; президенту, Борису Патону, спеціалісту з електрозварювання та сину колишнього президента, 85 років.

Основна частина діяльності академії стосується механіки, матеріалознавства та фізики - евфемізмів, на думку критиків, колишніх інженерних інститутів з оборонною орієнтацією. І продуктивність є низькою. Відповідно до статистичних даних організації "Thomson Scientific" (ISI), вчені академії публікують приблизно 1500 наукових статей на рік – приблизно третину від доробку лише одного британського Манчестерського університету.

Проте, критики стверджують, що академія не зацікавлена у здійсненні незалежного оцінювання її наукової діяльності. Є також твердження про широке розповсюдження корупції. Наприклад, спроба створити більш тісні зв'язки між Україною та західноєвропейськими установами шляхом приєднання України до GEANT, швидкісної європейської мережі передачі даних, стикнулась з протидією, як стверджують, з боку членів академії, що вимагали хабарі. Ще одна скарга полягає в тому, що керівники академії, що бояться конкуренції та втрати впливу, блокують спроби сприяння участі України у дослідницьких програмах, фінансованих Європейським Союзом (ЄС), шляхом умисного приховування інформації та небажання співробітництва з керівними органами ЄС в цілому.

"Академія не зацікавлена ні у яких реформах," - говорить Олексій Боярський, фізик-теоретик у ЦЕРН, європейській лабораторії з фізики елементарних частинок в Женеві, Швейцарія.

"Ніщо не зміниться в українській науці, поки існує теперішня система."
Українські вчені мають право на одержання коштів від ЄС на дослідження завдяки угоді про асоціацію 2002 року з рамковою програмою наукових досліджень Європейського Союзу. Проте до цього часу тільки сім з тисяч проектів, фінансованих ЄС, включають українських учасників, говорить Вадим Яшенков, заступник директора Українського національного інформаційного пункту щодо наукових досліджень ЄС.

За словами Яшенкова, це відбувається внаслідок загальної слабкості української науки та промисловості, та складних процедур подання заявок, що відвертають багатьох вчених.

Проте перешкоди для участі створює також те, що академія не надає та не розповсюджує відповідні документи та інформацію, говорить Олег Напов, аташе з питань науки в українській місії у ЄС у Брюсселі, Бельгія. Наприклад, Напов подав пропозиції щодо реформування науки до українського міністерства науки. Він говорить, що коли він попросив академію визначити її пріоритети, він одержав тільки список імен та посад всіх теперішніх академіків, та листа, у якому говорилося, що академіки самі по собі є пріоритетами академії.

"Можливо, вони не ставили нам питання правильно", - заперечує Ярослав Яцків, директор Головної астрономічної обсерваторії у Києві та член президії академії. Президент Патон не відповів на запитання до того часу, поки цей номер "Нейчер" пішов до друку.

Яцків говорить про те, що йому відомо, що корупція є широко розповсюдженою проблемою в академії. "Це правда, на жаль, що фінансування не базується на науковій вартості," - говорить він. Проте він додає, що розглядаються заходи з оцінювання та, можливо, реформування академії.

Витік мозків
Яцків нещодавно запропонував створити Національних фонд наукових досліджень, який, подібно до його аналогу у США, фінансуватиме дослідження виключно на основі переваг, визначених шляхом експертної оцінки. Проте минулого року Патон сказав на засіданні президії, що майбутня роль академії має бути подібна до ролі Сибірського відділення Російської академії наук, ще одного залишку радянського наукового комплексу. "Я не думаю, що це хороша ідея", - говорить Яцків.

Опір спрямованим у минуле планам академії зростає. Група українських вчених з 13 осіб на чолі з Боярським запропонувала міністерству науки країни детальну концепції реформи в країні, що має включати сувору оцінку всіх академічних інститутів, створення міжнародного інституту передових досліджень у Києві та певної кількості провідних центрів, підтримуваних ЄС.

"Ситуація вдома дійсно потребує суттєвого покращання", говорить Олексій Верхратський, нейрофізіолог в Манчестерському університеті, який народився в Україні та є членом групи Боярського. "Якщо вони цього не зроблять, наші найкращі молоді люди скоро виїдуть назавжди. Значна кількість українських вчених, що працюють за кордоном (і я також) повернулися б, якби система була б реорганізована."

"Ми маємо такий самий потенціал, науковий та політичний, для того, щоб стати справжньою частиною Європи", - додає Олег Кришталь, заступник директора Інституту фізіології імені Богомольця у Києві. "Що нам потрібне - це відповідний політичний стимул. Очевидно, академія не може реформувати сама себе, поки стара гвардія тримає всі ключові позиції".

Крістіан Патерманн, директор з біотехнології, сільського господарства та харчування генерального директорату з досліджень Європейської Комісії у Брюсселі, був керівником делегації ЄС, яка відвідала Україну минулого місяця. Він говорить, що потенціал країни у таких галузях, як матеріалознавство, енергетика, космічні дослідження та органічне сільське господарство вражаючі та заслуговують на європейську підтримку. Патерманн висловлює оптимізм щодо того, що академія не буде перешкодою для реформування. "Чеська Республіка, Угорщина та країни Балтії - всі ці країни спромоглися реформувати свої академії наук; рано чи пізно це також буде здійснене в Україні." • Див. також стор. 128.

Кірін Шірмаейр

Підпис до фотографії
Російський президент Володимир Путін вітає 85-річного президента академії Бориса Патона.

[elena]

Леонід Шульман: Хто і чому зацікавлений у ліквідації Національної академії наук?

Серед частини нашої, переважно гуманітарної, інтелігенції стало майже модним елементом хорошого тону лаяти Національну академію. Нещодавно олії в багаття підлила злобно-ненависницька стаття якогось Квірина Шірмаєра у журналі Nature. Раджу читачеві, перш, ніж читати цю мою статтю далі, познайомитися з перекладом статті Шірмаєра у Nature на сайті maidanua.org або з її ориґіналом.
Прочитали? А тепер зверніть увагу на те, що у цитованій статті, крім отрути, практично ніяких змістовних критичних зауважень немає. Фактично ви знайдете там ремствування з приводу віку академіків, туманне звинувачення Академії в тому, що вона існувала в СРСР, та незрозуміле звинувачення академіків у протидії швидкісному Інтернету та спробі за дозвіл на нього отримати хабара. Не можу уявити собі ситуацію, коли б впровадження системи швидкісної передачі даних залежало б від дозволу якогось академіка.
Так само важко зрозуміти, чому нас звинувачують у небажанні отримувати європейські ґранти. Ми не минаємо жодного оголошеного конкурсу. Виграти ґрант вдається досить рідко. До того ж система європейських і американських ґрантів побудована дуже селективно. Не всі напрямки досліджень підтримуються. Підтримуються переважно ті, які не впливають на промислово-технологічний потенціал, тобто екологічні, соціогуманітарні, медичні та аґрарні. Відхиляються пропозиції, в яких можна побачити так зване подвійне застосування (мирне+військове), а до них належать практично всі високі технології.
Істеричні заклики Штірмаєра реформувати Академію не супроводжуються жодними конкретними ідеями: що саме потребує змін, яких саме і як їх слід запровадити. Натомість звинувачується невідомо в чому сама система організації наукових досліджень в Україні. Штірмаєр ставить нам у приклад успішні (?) реформи науки в Угорщині та Болгарії. Що сталося в цих і деяких інших країнах, які інтеґрувалися в Європу? У нових членах ЄС було ліквідовано сферу високих технологій. Колись угорське приладобудування посідало чільне місце серед країн РЕВ. Де воно тепер? Куплене і знищене фірмою "Сіменс". Де зараз колись могутня комп’ютерна промисловість Болгарії та Польщі? – Знищені. Де польське спортивне літакобудування? – Знищене.
Із знищенням високотехнологічних виробництв (угорцям залишили виробництво вина та м’ясопродуктів, болгарам – сільське господарство та туризм, естонцям – рибальство і меблярство, й т.д.) стала непотрібна їх науково-технологічна підтримка. Академії було скорочено. Ось і всі "успішні" реформи в країнах, що стали новими членами ЄС. Слід згадати, що "старі" члени ЄС переймаються протилежною проблемою: як збільшити кількість науковців, як зробити наукову кар’єру привабливою для молоді, як посилити науково-технологічний потенціал, як розширити перелік спеціальностей для отримання продуктивної вищої освіти в університетах.
У 2004 році в Брюсселі відбулася європейська конференція "Збільшення людського ресурсу для науки і технології в Європі". На обговорення було винесено доповідь, яку підготувала ґрупа експертів високого рівня для Європейського комісара з питань досліджень Пилипа Бускена. Ґрупа виявила чимало завад на шляху збільшення кількості науковців в Європі. Державний сектор науки недофінансований (і це в них!), а університетам слід збільшити перелік кар'єр, до яких вони готують випускників.
"Успішність наукового і технологічного розвитку є головною для забезпечення майбутнього Європи." – заявив П.Бускен, – "Щоб стати найдинамічнішою економікою, яка ґрунтується на знанях, і прискорити інвестиції у дослідження в Європі в дусі лисабонських та барселонських цілей, Європейський союз повинен звернути увагу на наявну нестачу науковців і дослідників к Європі. Він має не тільки утримувати й приваблювати вчених вищої кваліфікації, але також заохочувати молодь, здатну до досягнень, стати наступним поколінням інноваторів і винахідників у Європі. Поліпшення підготовки та кар’єрного просування дослідників та вчених – ключ для досягнення цієї мети. Рекомендації ґрупи експертів високого рівня дають нам конкретний дороговказ, як зустріти цей виклик."
А що ж то за реформи, які пропонує для Академії п. Шірмаєр? А нічого. Реформуйтеся, та й годі. Загалом наукофобська писацька братія змогла вичавити із себе аж три "реформаторські" ідеї: 1) ліквідувати Академію, а її інститути передати університетам; 2) скасувати грошову винагороду за академічні звання; 3) сортувати вчених за цитованістю та публікаціями у провідних анґломовних журналах, а далі вигнати відбракованих за цим критерієм.
Я багато писав про ідею університизації. Глупа ідея, яка суперечить сучасній тенденції розвитку науки. Її автори – представники застільно-писацьких наук (гуманітарії та математики), яким не треба лабораторно-експериментального обладнання, виробничих потужностей, спеціальних споруд тощо. Колись наука перейшла з монастирів до університетів і стала факультативною працею викладачів, але згадаємо, що основи хімії заклали алхіміки, які працювали в приватних лабораторіях, а не в університетах. Доки для природничих наук вистачало обладнання рівня шкільного кабінету фізики, вони почували себе нормально в університетах, але згодом дослідження стали вимагати дуже дорогого матеріального забезпечення, часом поєднання зусиль великих колективів, і, зазвичай, повного робочого часу дослідника замість епізодичних зусиль університетського викладача. В університетах залишилася можливість вести лише дослідження, які не вимагають великих площ та дорогого обладнання.
Різні країни пішли різними шляхами. Тільки найбільші університети США і Великої Британії зараз утримують у своєму складі науково-дослідні інститути, де люди віддають науці весь час і майже не викладають. У Франції та Німеччині виникли відомства, які мають НДІ. У США та Європі створені великі державні центри у галузі ядерних і космічних досліджень.
Друга пропозиція (про скасування плати за академічні звання) викликає різні почуття. З одного боку вчені, які створили наукові школи мають право на таку підтримку, тим більш, що рівень зарплати вченого у нас не 30 доларів за годину, як у США, а менше 500 доларів за місяць. Але академічні гроші, на жаль приваблюють високопосадовців, які взагалі не є вченими.
Зрештою, про сортування науковців та публікаційний вихід Національної академії. У статті Штірмаєра знаходимо нахабне й брехливе твердження, ніби вся наша Академія публікує втричі менше статей, ніж Манчестерський університет. Це – віртуозна напівправда, а тому – брехня. Спробуємо викласти це ж твердження правдивою мовою. Воно звучатиме таким чином: "Публікації вчених НАН України анґлійською мовою у провідних анґломовних журналах, які скануються TSI, за кількістю дорівнюють третині публікацій Манчестерського ун-ту.
Найбільший злет науки в СРСР мав місце у перші 30 повоєнних років, коли вся радянська наука нічого не друкувала анґлійською мовою. Навіть у горбачовські часи публікації праць за кордоном були фактично заборонені. Тобто існувала вимога надрукувати свою працю спочатку в СРСР, а потім посилати за кордон. Закордонні журнали, навпаки, вимагали, щоб стаття раніше ніде не друкувалася. Чи можна на підставі відсутності анґломовних публікацій твердити, що науки в СРСР не було? Звичайно, ні. Радянська наука забезпечувала військовий паритет із НАТО, космічні апарати досліджували Сонячну систему. Саме успіхи радянської космонавтики та ядерної фізики змусили країни Заходу запозичувати дещо з нашої системи освіти, а багато російськомовних журналів перекладати анґлійською мовою і поширювати в усьому світі. Я не хочу твердити, що організація науки в СРСР була бездоганною. Проблеми були. Але відсутність анґломовних публікацій до числа цих проблем не входила.
Порівнювати НАН України з Манчестерським університетом так само безглуздо, як розглядати публікаційний вихід Манчестерського університету з позицій Китаю. Манчестерці що-небудь друкують китайською мовою? – Ні? – Тоді їх вихід дорівнює нулю. А як же насправді справи з публікаціями вчених нашої Академії? Я б порадив нашим наукофобам, перш ніж бризкати піною й слиною, відвідати сайт Національної академії www.nas.gov.ua. З цього сайту можна дізнатися про величезну кількість виданих наукових монографій, в тому числі анґломовних, виданих закордонними видавництвами. Національна академія видавала у 2004 р. 79 наукових журналів і понад 50 періодичних збірок праць. 25 журналів нашої Академії перекладаються анґлійською мовою, видаються і поширюються шляхом передплати за кордоном. Чи можна це порівнювати з видавничою діяльністю Манчестерського чи будь-якого окремо взятого університету?
Слід прокоментувати ще одну неприємну хворобу, яка примусово поширюється в нашому науковому світі. Це – спосіб оцінювання якості наукової публікації не за її змістом, а за місцем її публікації. Тобто якщо ви надрукували ординарну статтю в англомовному журналі з великим імпакт-фактором, то стаття ця краща за статтю в українському журналі, хай навіть в останній міститься значне зрушення в науці, наприклад, знайдено засіб лікування ВІЛ. Неважко зрозуміти, хто є найпалкішими прихильниками такого підходу. Це – чиновники від науки, які через вузький кругозір або повну наукову безграмотність не можуть зрозуміти зміст публікації і оцінити її по суті. Ось їм зручно подивитися на місце публікації. Для цього фахових знань не треба.
Хибні засади такої оцінки. Бо не можна твердити, що факт публікації в провідному журналі свідчить про її високу якість і, навпаки, публікація у виданнях НАНУ є доказом низької якості роботи. На одному з Інтернет-форумів одна гуманітарна дописувачка з презирством кваліфікувала такі публікації, як публікації у "Мурзилках". Яка ж ситуація має місце насправді у сфері наукової періодики?
Публікація у провідному міжнародному журналі – свідоцтво не високої значимості наукових результатів, а доказ того, що авторові вдалося здолати рецензійний бар’єр. Є ще бар’єр фінансовий. Провідні журнали вимагають від автора посторінкової плати приблизно сто доларів за сторінку. Хай автор ці долари знайшов. Моя особиста практика доводить, що найлегше долають цей бар’єр роботи у таких випадках:
• стаття писана членом одного з колективів, наближених до редколегії журналу, рецензенти особисто знають автора і пов’язані з ним стосунками солідарності;
• стаття стороннього (напр., українського) автора писана у співавторстві з тим, на кого поширюється попередній пункт;
• стаття писана стороннім автором, але тривіальна і не зачіпає нічиїх наукових амбіцій або, ще краще, піддакує комусь із відомих закордонних вчених; редколегія направляє статтю на рецензію саме йому, а той дає добро на публікацію.
Які ж статті найважче долають, або не долають взагалі рецензійний бар’єр? Ось такі випадки:
• стаття містить нову оригінальну ідею і викликає завидки рецензента з приводу того, що він до цієї ідеї не додумався;
• стаття суперечить визнаній закордонними колегами парадигмі, містить критику на адресу дослідників, близьких до рецензента;
• стаття суперечить власним поглядам рецензента і той відхиляє її без арґументації, просто користуючись тим, що редколегії завжди прислухаються до рецензентів, а автор не може захистити себе у відкритій дискусії.
Наведу історичний приклад. Московський фізик Петро Лєбєдєв на початку 20-го століття експериментально довів існування тиску світла на тверді тіла та гази. Піонерська робота на рівні відкриття. Всі провідні журнали відхилили статтю Лєбєдєва. Він надрукувався один раз у збірці праць конференції, а другий раз у 1909 р. – у провінційному Чикагському журналі Astrophysical Journal. Зараз цей журнал провідний в своїй галузі, а тоді це був за наукофобською термінологією – "Мурзилка".
Чи можна вважати, що статтю викинуто на смітник, якщо ви не надрукували її у найпрестижнішому журналі (не знайшлося 2000 доларів, щоб заплатити за 20 сторінок)? Ні. Науковець починає дослідження не з перегляду TSI чи SCI (Індекс наукового цитування). Він переглядає цікаві для нього публікації у реферативних журналах. Існують міжнародні реферативні журнали в усіх галузях природознавства, де друкуються авторські анґлійські резюме абсолютно всіх наукових публікацій. Крім того, існують російські реферативні журнали, які публікують російською мовою реферати всіх статей, писані російськими референтами. Таким чином, якщо ваша робота змістовна і цікава, її знайдуть і побачать, незалежно від того, де вона надрукована. Саме через інтерес до наших праць організовано переклад багатьох російських і українських журналів англійською мовою. "Мурзилки"?
Я не хочу, щоб у читача склалося враження, ніби я проти публікацій у провідних англомовних журналах, останні роки я публікуюся майже виключно в анґломовних виданнях. Звичайно тих, які не вимагали посторінкової плати від авторів пострадянського простору. Зараз вони нас безкоштовно не друкують, проте є нові журнали, де посторінкової плати ще немає. Я за те, щоб ми не втрачали почуття власної гідності і не зневажали власні наукові видання. Якість наукової публікації визначається лише її змістом і її може визначити лише спеціаліст. Деякі європейські журнали є колективними виданнями Європи і фінансуються кількома державами. Я за те, щоб Україна стала співвидавцем таких журналів, але на заваді стоїть недостатнє фінансування науки.
Соціогуманітарні публікації заслуговують на окремий підхід. Вони переважно національно забарвлені і адресовані саме українському читачеві. Вимагати, щоб автори друкували їх в анґломовних журналах, які відсутні в наших бібілотеках – дурниця.
Як бачимо, критика п. Штірмаєра не держиться купи. Це – критика людини, яка майже нічого не знає про нашу Академію, яка уявляє її у вигляді 20000 "академіків" похилого віку, які нічого не роблять, але гальмують усі "реформи" невідомо якого змісту. Насправді, серед 20000 вчених маємо 178 академіків і 305 членів-кореспондентів, які посідають посади директорів, рідше – керівників деяких відділів в академічних інститутах. Деякі члени академії взагалі працюють не в НАНУ, а в освітянській сфері та інших відомствах. Більшість науковців не є членами академії. Серед них чимало талановитої молоді. Ні президент Б.Є.Патон, ні академіки-директори не тільки не заважають молоді працювати, а стимулюють, виховують і просувають її.
Постає питання, кому і для чого знадобилася така злобна публікація. Яка її мета? Ось моя відповідь. Маємо пі-ар акцію з метою виправдати в очах суспільства, під машкарою "реформи", ліквідацію чи принаймі істотне скорочення Національної академії. Хто в цьому зацікавлений?
По-перше, національний бізнес. Бізнесовим структурам аж кортить заволодіти будівлями науково-дослідних інститутів, особливо розташованих в центрах міст. На їх погляд, в цих будівлях було б краще розмістити супермаркети, мотелі, готелі, розважальні центри та контори. Наприклад, в даний момент бізнесмени-руйнівники при сприянні міської влади Києва відбирають половину площ в Інституту географії НАНУ.
Але цим інтерес національного бізнесу не вичерпуються. Імпортери кінцевого продукту зарубіжних країн зацікавлені в тому, щоб не виник вітчизняний виробник аналогічних товарів. Для цього треба знищити всіх потенціальних розробників імпортзамінної продукції. Імпортери й зараз блокують виникнення вітчизняних виробників у багатьох секторах ринку, але поки є Академія і продуктивна вища освіта, залишається можливість переходу від сировинно-експортної до інноваційної економіки.
По-друге, в ліквідації Національної академії зацікавлений західний бізнес. Він хоче бачити в Україні лише споживача кінцевого продукту і постачальника дешевої слабо переробленої сировини. Щоб зробити дебілізацію України незворотною, треба знищити Академію.
По-третє, в ліквідації Національної академії зацікавлений західний політикум. Крім економічних тут діють геополітичні і військові інтереси. Заходу треба знищити обороноздатність України, зокрема її здатність розробляти і виробляти сучасні засоби озброєння. Є розуміння того, що поки існує Академія, є ймовірність створення самодостатнього військово-технічного потенціалу. А треба зробити так, щоб ми не мали жодного фахівця, наприклад, з технології збагачення урану та видобутку плутонію з відпрацьованих ТВЕЛів, та всіх інших технологій військового значення.
Науково-технічна спроможність України має зникнути, а для цього треба знищити Академію і продуктивну вищу освіту. Їх треба реформувати таким чином, щоб залишилися лише соціогуманітарні дослідження. Зокрема, на це спрямована політика західних ґрантів. Наприклад, нещодавно оголошений конкурс проектів з дослідження фонетики ораторської мови.
По-четверте, в ліквідації Академії з цих же міркувань зацікавлена Росія. Крім малої задачі – витіснити Україну з світового ринку озброєнь, є ще стратегічна мета – зробити Україну неспроможною вчинити опір "обмеженому військовому контингенту миротворчих сил", який Росія забажає ввести в Україну з "шляхетною метою" – захистити важливий для Європи український трубопровідний транспорт від загрози "міжнародних терористів". Досвід організації диверсій, які будуть приписані "міжнародному тероризму", Росія має. Їй ткож потрібна дебілізація України.
І ось ми наблизилися до п’ятої колони наукофобів. Нею є частина нашої власної гуманітарної інтелігенції. Майбутні гуманітарії колись були школярами. Ще школа поділила учнів на тих, хто мав здібність опанувати складні дисципліни (фізику, математику, хімію, біологію), і тих, кого вистачало лише на легкі предмети (історію, літературу). Частина останніх отримала вищу гуманітарну освіту, деякі з них стали політиками. Вони й у дорослому віці зберегли неприязнь до "надто розумних", тобто інженерів, природознавців і математиків.
У 1998 р. Світовий банк видав чотири документи з настановами для України, деякі з них були писані українцями. Зокрема, Ю.Вітренко, тоді начальник управління фінансування науки і культури Мінекономіки, писав, що в Україні забагато інженерів, а не вистачає політичних аналітиків. Гуманітарні високопосадовці – у більшості прихильники ліберальної сировинно-експортної економіки, якій Національна академія абсолютно не потрібна. Не потрібна і вища продуктивна освіта.
Панії й панове гуманітарії, схаменіться! Сировинно-експортній Україні ви також станете непотрібними. У рекламному і шоу-бізнесі знайдуть свою долю не всі. Ви потрібні інтелігенції, найбільший загін якої, інтелігенцію науково-технічну, ви бажали б знищити.
Насамкінець зауважу, що Академія наук потребує змін. Спрямованих не на знищення, а на розвиток. Передумовою таких змін має стати реформа не Академії, а держави. Держава повинна навчитися використовувати власну науку для створення інноваційної економіки, а цей політичний поворот здатне здійснити лише національно-патріотичне керівництво державою, якого досі Україна не мала.
16 березня 2006 р.
Леонід Шульман, доктор фізико-математичних наук